Але коли ми говоримо про особливості політичної культури, масової політичної свідомості українців, треба розуміти, що це є дуже неоднорідні та суперечливі феномени. В політичних установках, особливостях масової політичної свідомості представників окремих соціальних груп або регіонів, різних поколінь ми можемо побачити не просто помітні відмінності, а часто-густо – суттєві розриви. Наприклад, найбільш активна електоральна група у нас – пенсіонери, а молодь, навпаки, дуже аполітична. Хоча наша ж політична практика свідчить, що коли молодь дорослішає, рівень її політичних проявів, зокрема участь у виборах, все ж таки зростає. І в усіх останніх українських революціях молодь грала помітну роль. Хай невеликий, але помітний прошарок населення демонструє активну громадянську політичну культуру. Проте кількісно домінують установки соціального і політичного патерналізму (політична культура "підданих"), що породжують у політиків моду на популізм. У нас слабко проявлена культура політичної участі, і, навпаки, набагато більш поширена практика вуличних протестів. Однак, хоча на майданах може перемагати революційна меншість, на виборах домінує консервативна більшість. І в постреволюційний період це призводить до значних політичних дисонансів.