Соціологічна теорія лідерства базується на тому, що не тільки суспільство творить лідера, воно ще вимагає, формує та позитивно оцінює тільки ті якості, що мають не індивідуальне, асоціальне навантаження. Прибічники таких поглядів, зокрема К. Маркс вважав, що диктатура (лідера-диктатора) Луї Бонапарта виражала не індивідуальність останнього, а інтереси чисельно переважаючого мілкого селянства у Франції у 50-х роках XIX століття, бо тоді пролетаріат не зміг висунути свого лідера. Пройшли роки і майже через 80 років в СРСР Й. Сталін як лідер, на думку Л. Троцького, також уособлював колективну поведінку представників радянського чиновницького апарату. Вади цієї концепції, на нашу думку, полягають у наданні переваги колективному над індивідуальним у політичному процесі, тоді як сама сутність лідерства виражається у визнанні надзвичайної ролі особливої людини, особистості, брак якої може відчуватись десятиріччями, як в Україні після смерті Б. Хмельницького.