Еней — виходець однієї з гілок троянського роду й найвідважніший воїн після Гектора, син троянця Анфіса й Венери (Афродіти). Міф про Енея був відомий римлянам вже близько 500 р. до Р. Х. від етрусків. У V ст. він згадується в грецькій літературі як засновник Риму. Пізніше, виходячи з хронології, між діяннями Енея та заснуванням Риму було включено період правління династії албанських царів. Еней вважався міфічним родоначальником римлян, які у зв’язку з цим іноді звалися енеадами, зокрема, рід Юліїв, що бере свою назву від імені сина Енея Юла.
В образі Енея втілені основні ідеали і доблесті епохи Октавіана Августа: благочестя, любов до членів своєї родини, мужність, вірність своєму обов'язку, дружбі. Після падіння Трої Еней був змушений покинути рідне місто. В дорозі кораблі героя відносить сильною бурею, яку створила Юнона, до берегів Карфагену, ' де Еней гостює у цариці Дідони. Розповівши про своє життя, про падіння Трої, він звабив царицю й одночасно закохав у себе. Образу Енея притаманні риси, не характерні ідеальному епічному героєві. Він - “людина Долі”. Йому притаманні внутрішні протиріччя між особистими почуттями та покірністю волі богів, коханням та обов’язком, від природи миролюбним характером та необхідністю виконувати те, що визначене долею. Він мудрий політик.