Пішла вчитись на професію яку хотіли батьки, творча дитина в технікум, це була школа виживання. В технікумі грали “Марусю Чурай” і тоді зрозуміла, що мені подобається грати, багато говорити. І коли батьки запитали, чого ж я насправді хочу, до ситуації росії з Україною,ти їм відповіла, що хочеш вчитись в ГІТІСі. Батьки сказали, що нічим не зможуть допомогти. І ті хочеш хоча б вступати на право. Але в результаті перша спроба була невдала, через відсутність мицного стержня на той час ти йдеш туди, що тобі навязали. Тобі не подобається і з кожним разом тобі все важче. Тому, що ти просто губишся. Далі ти знову йдеш шукати себе. Розумієш, що тобі подобається театр, думаєш. що мені вже 20 років, я маю зробити хоч щось, що мені подобається. І ти йдеш виступати, відчуваєш себе на сцені, шукаєш те, що тобі справді подобається, але крім того розриваєшся на 2 частини: те що хочеться і те що любиться. Ти починаєш працювати, шукати своє. Набираєш досвід, ростеш по карєрі і в один момент, тобі знову потрібно обирати між сім'єю і кар'єрою. Навязані стереотипи щастя, заганяють в рамки - мама-дружина.