Система державного управління, як і будь-яке інше соціальне утворення, складається з функціонально об’єднаних елементів (підсистем), зі специфічними властивостями, які визначають їх місце в структурі цієї системи. У найбільш загальному вигляді організаційно-функціональну структуру державного управління визначають як «певним чином організований, функціонально взаємозв’язаний склад системоутворюючих елементів (структурних частин): державні інститути в їх вертикальній і горизонтальній залежності, в організаційній взаємодії і співпідлеглості, що забезпечують функціонування системи управління. Вона визначається факторами організаційно-функціональної стійкості: підсистемами цілей і принципів; розмежуванням компетенції, розподілом функцій і повноважень між суб’єктами і об’єктами управління; підсистемами використовуваних форм, методів, засобів і ресурсів управління» (В. Калін, В. Козбаненко).
Цілевизначення – вихідна сутнісна ознака управління, публічного в тому числі. Це завжди випередження реальності, вихід за її межі у бажане майбутнє. Ступінь же досягнення намічених результатів залежить від багатьох факторів, а саме від: реалістичності мети; забезпеченості ресурсами; адекватності програми дій; сприйняття цієї програми її виконавцями, ін.