Система державного управління, як і будь-яке інше соціальне утворення, складається з функціонально об’єднаних елементів (підсистем), зі специфічними властивостями, які визначають їх місце в структурі цієї системи. У найбільш загальному вигляді організаційно-функціональну структуру державного управління визначають як «певним чином організований, функціонально взаємозв’язаний склад системоутворюючих елементів (структурних частин): державні інститути в їх вертикальній і горизонтальній залежності, в організаційній взаємодії і співпідлеглості, що забезпечують функціонування системи управління. Вона визначається факторами організаційно-функціональної стійкості: підсистемами цілей і принципів; розмежуванням компетенції, розподілом функцій і повноважень між суб’єктами і об’єктами управління; підсистемами використовуваних форм, методів, засобів і ресурсів управління» (В. Калін, В. Козбаненко).

Цілевизначення – вихідна сутнісна ознака управління, публічного в тому числі. Це завжди випередження реальності, вихід за її межі у бажане майбутнє. Ступінь же досягнення намічених результатів залежить від багатьох факторів, а саме від: реалістичності мети; забезпеченості ресурсами; адекватності програми дій; сприйняття цієї програми її виконавцями, ін.

Об’єктивна практична цілеспрямованість (об’єктивізація) публічного
управління досягається:

click to edit

вивченням об’єктивних умов, що складаються всередині суспільства і навколо нього;

реальним визначенням можливостей і сили суб’єктивного фактору;

знанням потреб та інтересів конкретних об’єктів управління в управляючих впливах;

достовірною оцінкою потенціалу державного управління, ін.

За джерелом виникнення та за змістом виділяють, зокрема, такі
взаємозв’язані групи цілей публічного управління:

click to edit

суспільно-політичні цілі, що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток суспільства, його підсистем;

соціальні цілі, які відображають потреби розвитку соціальної структури

суспільства, поліпшення стану і підвищення якості життя людей;

духовні цілі, зв’язані в одному аспекті в “виробництвом” духовних (культурних) цінностей, а в іншому – з їх засвоєнням і включенням духовного потенціалу в реалізацію суспільно-політичних і соціальних цілей;

економічні цілі, які відображають формування економічних відносин, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних, соціальних і духовних цілей;

виробничі цілі, що відображають створення і підтримку активності тих керованих об’єктів, які забезпечують перелічені вище цілі;

організаційні цілі, які відображають вирішення організаційних проблем в суб’єкті і об’єкті управління – побудову адекватних функціональних і організаційних структур;

діяльнісно-праксеологічні цілі, що передбачають розподіл і регулювання діяльності по конкретних структурах і робочих місцях;

інформаційні цілі, які відображають необхідність забезпечення намічених цілей достатньою, достовірною і своєчасною інформацією;

роз’яснювальні цілі, що відображають потребу у виробленні знань, мотивів і стимулів, які повинні сприяти досягненню комплексу цілей державного управління (Г. Атаманчук).

Цілі публічного управління, представлені в певному «дереві», мають відповідати таким вимогам:

click to edit

бути об’єктивно обумовленими і обґрунтованими, випливати з об’єктивних закономірностей і тенденцій суспільного розвитку і діяльності людей, відповідати об’єктивній логіці функціонування того чи іншого явища, процесу, відношення, враховувати форми і механізми останніх;

бути соціально вмотивованими, тобто йти від потреб, запитів та інтересів людей, відповідати їм і викликати таким чином розуміння і підтримку, прагнення втілити намічені цілі в життя;

бути забезпеченими в ресурсному відношенні – інтелектуально, матеріально і організаційно. Спиратися на право і відповідний рівень демократизації суспільства. В цілому ґрунтуватися на реальному, а не на мнимому

потенціалі;

бути системно організованими, тобто включати у певній послідовності цілі стратегічні, оперативні і тактичні, загальні і часткові, головні і забезпечувальні, кінцеві і проміжні (етапні), віддалені, близькі і безпосередні.