Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Типологія держави - Coggle Diagram
Типологія держави
Цивілізаційний підхід
У цивілізаційному підході сутність держави визначається накопиченими в ході історичного процесу та переданими в межах культури уявленнями про світ, цінностями. Також ураховують соціальні інтереси та активні соціальні сили в сукупності з нормативними зразками поведінки, історичним досвідом минулого.
Вторинні
Західноєвропейська, північноамериканська, східноєвропейська, латиноамериканська, буддійська цивілізації.
Держава значною мірою відділена від культурного та релігійного життя суспільства. Політична система будується на основі вільного представництва населення. Влада держави не охоплює всі сфери людського життя. Соціальна та економічна система підпорядкована загальним культурно-духовним нормам, які можуть змінюватися в процесі розвитку цивілізації
Первинні
Давньоєгипетська, шумерська, вавилонська, іранська, бірманська, сіамська, кхмерська, в'єтнамська, японська цивілізації.
Держава є об'єднуючою та організуючою силою, що визначає соціальні та економічні структури. Політичне управління держави поєднується з релігією та передбачає наявність правителя, якому приписують божественне походження. Держава є складовою частиною не тільки політичного життя, але й усієї соціальної та економічної системи.
Формаційний підхід
Формаційний підхід розглядає державу як явище, що постійно еволюціонує.
Феодальна
VI—XVII ст. н. е.
Англії та Франції, Німеччині та Росії, Чехії та Польщі, Швеції та Японії тощо.
В умовах феодалізму головною виробничою силою стала земля, через що провідну роль відігравало не індустріальне, а сільсьгосподарське виробництво. Селяни мали дрібне одноосібне господарство на землі феодала та мусили за користування землею віддавати йому частину врожаю й безоплатно працювати на нього. Закріпачені селяни мали на відміну від рабів певні особисті права. У цей період існувала диференціація на великих (королі, князі, графи, борони тощо) і дрібних феодалів.
Капіталістична (буржуазна)
XVII ст. н. е. — до нашого часу
Її соціальною базою стають приватні підприємці – власники основних засобів виробництва. Ця соціальна база звужується або розширюється залежно від етапів розвитку буржуазного суспільства (вільний або монополістичний капіталізм) та існуючих у тій чи іншій країні політичних режимів. Ліквідується будь-яка особиста позаекономічна залежність виробника від власника засобів виробництва. Економічна свобода стає базою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканності приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі.
Рабовласницька
IX ст. до н. е. — VI ст. н. е.
Стародавні Єгипет, Китай, Месопотамія, Греція, Рим.
Відбувався розпад суспільства на класи, відмінності між якими полягали у різниці засобів виробництва. Один клас став власником землі та знарядь праці - рабовласники, а також самого виробника — раба. Це вимагало створення державної системи яка здатна була б забезпечувати насильницьке підтримання цого панування. Праця рабів створювала можливість розвитку рабовласницької культури шляхом виникнення різних варіантів цивілізації. Рабовласництво було індивідуальним, колективним або державним. Раб вважався головною виробничою силою.
це сукупність важливих ознак, характерних для всіх країн, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин, що виражають соціально-змістовну (класову) суть і соціальне значення держави (формаційний підхід)