Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Українська драматургія і театр 70-90-х років ХІХ ст. - Coggle Diagram

- - - - У 1881 році Міністерство внутрішніх справ російського уряду дозволило театральному антрепенерові Г.Ашкаренку та актору М.Кропивницькому організувати самостійну українську трупу в Кременчуці – перший професійний український театр.
        
        У 1882 році ця трупа, реорганізована в українське акторське товариство, почала давати систематичні вистави в Кременчуці, Харкові, Києві та інших містах. 10 січня 1882 року М. Кропивницький здійснив постановку п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру.
        
        Перший український професійний театр, засновником та організатором якого став Марко Лукич Кропивницький, отримав назву «театр корифеїв».
        
        Слово «корифей» походить з грецької мови і перекладається як «вождь», «голова», «керівник». У давньогрецькій драмі корифеєм називали проводиря хору або виконавця речитативів чи дійову особу, що виступала посередником між хором і акторами. У наш час корифеєм називаються видатного діяча в якісь галузі науки чи мистецтва.
        
        Зародження і перші кроки цього театру пов’язують із такими зірками української сцени, як Марко Кропивницький, М.Старицький, родина Тобілевичів (І. Карпенко-Карий, М.садовський, П.саксаганський, М.Садовська-Барілотті(, М.Заньковецька, Л.Ліницька, М.Затиркевич-Карпинська та інші, які часто виступали не лише як актори, а і як режисери, драматурги, композитори, виконавці музичних творів, художники, педагоги та організатори театральної справи.
        
        З осені 1883 року новим директором українського театру став М.Старицький, а М.Кропивницький залишився на посаді режисера та актора. На утримання трупи він використав усі гроші з продажу свого маєтку, що дало змогу збільшити персонал трупи, створити власний оркестр, підвищити платню акторам.
        
        До 1886 року театр існував як об’єднана трупа, а з 1886 року розділився на дві: молоді актори (Вірина, Грицай, Садовська-барілотті, Зініна таінші) залишилися з М.Старицьким, а старші утворили нове театральне товариство на чолі з М.Кропивницьким. Українські професійні трупи гастролювали в усіх українських губерніях, у Києві, Петербурзі, Москві, завжди маючи незмінний успіх у глядачів.
        
        Поява нових театральних колективів:
        
        Із часом виникали нові театральні колективи, склад і кількість яких змінювались.
        
        1 more item...
- - - - У 80-90-х рр. українська драматургія збагатилася майже тридцятьма визначними п’єсами різних жанрів, що їх створили М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, Панас Мирний, І. Франко, Б. Грінченко. Хоча з того часу минуло майже сто років, а переважна більшість цих творів дотепер зберегла свою пізнавальну, виховну й естетичну цінність, і досі йде на сцені.
  - - - Різновид комедії, драматичний твір, у якому поєднуються ознаки комедії і трагедії: під час комедійного конфлікту відбуваються трагічні події.
        
        «Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого.
    - - Комедійний жанр, у якому висміяно суспільні стосунки певного місця та часу, епох, народів, людства в цілому. Може бути політичною чи побутовою.
        
        «Хазяїн», Карпенко-Карий
    - - П’єса, у якій змальовано складні переживання, високоінтелектуальні характери. Увага з побутових обставин переноситься на психологію персонажів.
        
        «Безталанна», І.Карпенко-Карий
    - - В основі твору лежить гострий, непримиренний конфлікт прагнень особистості реалізувати свої ідеї з об’єктивною неможливістю їх реалізувати. Головний герой – непересічна особистість. П’єса завершується загибеллю головного героя.
        
        «Сава Чалий», І.Карпенко-Карий, «Маруся Богуславка», М.Старицький.
    - - Легка п’єса з цікавою інтригою, піснями і танцями.
        
        «По-модному», М.Старицький
    - - Драматичний твір, у якому конфлікт має соціальний характер і реалізується через картини життя і побуту героїв.
        
        «Дві сім’ї», М.Кропивницький
- - - - На Буковині при чернівецькій «Руській бесіді» 1869 р. утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 р. «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Воробкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога.
        
        Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару.
        
        Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Україні проводили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Сочинський, В. Барвінський, С. Людкевич.
        
        У Львові 1903 р. заснована музична школа. У 30-х роках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах.
        
        Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі.
        
        На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстерність яких набула світового визнання.
- - - - Друга половина XIX ст. в українській музиці стала часом входження народної пісні в професійну музичну культуру. Відбулося не просто відтворення народної музики, а піднесення її до професійного рівня, перетворення пісні на сучасний у європейському розумінні музичний твір. Значний вплив на українську класичну музику мало хорове мистецтво — як галицьке, так і наддніпрянське.
  - - - У 1911 р. в театрі М. Садовського було поставлено оперу М. Лисенка «Енеїда». Однак здійснити постановку опери «Тарас Бульба» композитор не зміг через заборону влади. Широкої популярності серед української громадськості набув музичний твір «Гімн» , створений композитором на слова І. Франка.