Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Італія у міжвоєнний період - Coggle Diagram
Італія у міжвоєнний період
Наслідки Першої світової війни для Італії.
У Першій світовій війні загинули понад 600 тис. осіб, 1 млн було
поранено і 700 тис. залишилися інвалідами.
Загальні збитки від війни склали
третину національного багатства країни.
Числені демобілізовані з армії особи не змогли знайти роботу й стали безробітними, яких в Італії налічувалося понад 2 млн. осіб.
Зовнішній борг країни за роки війни зріс у 4,5
рази, а віддавати його було нічим.
Мобілізація сільського населення в роки війни призвела до скорочення рівня виробництва сільськогосподарської продукції та перетворення країни з укспортера на імпортера продовольства.
Італія приєдналася до Антанти, сподіваючись задовольнити свої
територіальні претензії після війни.
Однак вона отримала лише західну частину Істії з портом Трієст, Південний Тирополь, Пулу й Горіцію та стала «переможеною серед переможців».
Італійське суспільство охопили зневіра й
розчарування у «вкраденій перемозі».
Італія в 1919—1922 рр.
У 1919—1920 рр. країну охопила глибока криза, що увійшла в історію
як «червоне дворіччя».
Поновився страйковий рух, учасниками якого стали
понад 2 млн осіб.
Вони вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення
заробітної плати, укладення колективних договорів з адміністрацією.
Виникнення фашизму.
Італійськи фашизм виник у 1919 р. й, спираючись на ідеї реваншизму, антикомунізму й соціальної демагогії, об'єднав усіх незадоволених ситуацією в країні.
За своєю ідеологією він представляв праворадикальні сили національно-консервативного характеру й виступав за першість інтересів нації та держави над інтересами людини.
У 1919—1920 рр. фашисти не становили загрози. На виборах
1919 р. вони не здобули жодного місця в парламенті.
Однак погіршення ситуації та нездатність влади змінити її поступово збільшували кількість їхніх прибічників.
У листопаді 1921 р. на з'їзді своїх союзів у Римі вони створили Національну фашиську партію, яку очолив Беніто Муссоліні, і проголосив курс на здобуття влади.
Беніто Муссоліні
Фашисти громили робітничі організації, зривали мітинги, влаштовували бійки й террор ролітичних противників.
Однак чимало італійців пілтримували такі дії прибічників Б. Муссоліні. На виборах 1921 р. фашисти вже сдобули 35 місць у парламенті.
Країна прагнула «сильної влади», яка поверне їм віру у велике майбутнє Італії.
«Демократія для ситих», — казали італійці.
30 жовтня 1922 р. Б. Муссоліні очолив «похід на Рим».
1 more item...
У деяких містах через високі ціни на продукти страйкарі захоплювали продовольчі магазини й за допомогою профспілок розділяли конфісковані продукти за низькими цінами.
Італія була середньорозвиненою аграрно-індустріальною країною
Європи.
Італія в 1922—1939 рр.
Зовнішня політика італійського фашизму.
Уряд, який очолив Б. Муссоліні, був коаліційним.
У 1924 р. відбулися парламентські вибори, які відбувалися в умовах терору і провокацій.
Опозиційні сили утворили «Авентинський блок», вимагаючи
Опозиційні сили утворили «Авентинський блок», вимагаючи відставки Б. Муссоліні й розпуску парламенту. Проте дуче його просто розігнав і розпочав погроми опозиції.
У 1925 р. Б. Муссоліні заявив, що розпочинається друга хвиля боротьби
за владу, і висунув гасло: «Усю владу фашистам!».
Уряд отримав право видавати замість законів декрети, місцеві органи
влади було замінено префектами, яких призначав дуче.
Старі
профспілки та всі політичні партії, крім фашистської, заборонялися.
Було відновлено смертну кару над «ворогами держави», створено таємну поліцію, запроваджено заслання за політичні погляди без суду й слідства.
У країні встановилися терор й однопартійна
система. Лише за один день у країні було заарештовано 12 тис. комуністів.
У 1927 р. було прийнято «Хартію праці», яка проголосила страйки кримінальним злочином і започаткувала запровадження корпоративної системи в економіці держави, що мала забезпечити «спільні національні інтереси».
1 more item...
Ідеологічно близькою до Італії була Німеччина.
Союз між цими
державами закріпив укладений у 1938 р. «Сталевий пакт».
«Пакт про дружбу й союз між Німеччиною й Італією», більш відомий як «Сталевий пакт» — міжнародний договір, підписаний 22 травня 1939 року в Берліні між Німеччиною та Італією. Згідно з пактом вісь Берлін — Рим була встановлена остаточно. Основний зміст пакту викладався в сімох статтях.
В 1-й статті обидві сторони зобов'язалися «погоджувати свої позиції із всіх питань, що стосується їхніх спільних інтересів або загального положення в Європі».
В 2-й статті сторони заявили про свою готовність «робити повну політичну й дипломатичну підтримку» один одному, «якщо безпека або інші життєві інтереси однієї з сторін зазнають зовнішньої загрози».
В 3-й статті зазначалося, що якщо одна зі сторін «буде в стані війни з одним або декількома державами, то інша сторона негайно виступить як союзник і надасть підтримку всіма своїми збройними силами на суші, на морі й у повітрі».
4-я стаття вказувала, що «уряди обох сторін будуть і далі поглиблювати своє військове й військово-економічне співробітництво» та «будуть проводити поточні консультації й з інших питань, необхідних для практичного здійснення положень цього пакту». Для полегшення цих завдань передбачалося створення німецьких й італійських постійних комісій, які повинні були перебувати в підпорядкуванні міністрів закордонних справ двох країн.
В 5-й статті Німеччина й Італія взяли на себе зобов'язання «у випадку спільного ведення війни заключати перемир'я або мир тільки при досягненні повної згоди обох сторін у цьому питанні».
В 6-й статті сторони заявляли про свою готовність розвивати й підтримувати дружні відносини з тими країнами, з якими їх зв'язує спільність інтересів.
В останній, 7-й статті обумовлювалося, що пакт набуває чинності одночасно з його підписанням і дійсний протягом 10 років.
