Українська драматургія і театр 70-90-х років ХІХ ст.
Розвиток українського театрального мистецтва.
Передумови створення театру корифеїв
ХVII – XVIII ст. Шкільна драма, була віршованим діалогом. Жанр латиномовної релігійної драматургії.
Інтермедія
невелика за обсягом комічна сценка або п`єса, яку виконували між актами основного драматичного дійства, що мала за мету дати відпочинок і розвагу глядачеві. Сюжет: мотиви й сюжети усної народної творчості, популярні книжні анекдоти, які відображали життя та побут українського народу.
Вертеп
це старовинний пересувний ляльковий театр, який ставив релігійні й світські п’єси, різновид лялькового театру, який створювався для розваги і повчання публіки. Сюжет – і релігійний, і світський. У живому вертепі ролі виконувати актори, у ляльковому вертепі – ляльки.
початок створення
новий український театр веде свій початок від вистави «Наталка Полтавка» І. Котляревського, здійсненої у 1819 році в Полтаві.
Після знаменитої «Наталки Полтавки» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки–Основ’яненка, «Назара Стодолі» Т. Шевченка
Родина Тобілевичів
Розвиток українського театрального мистецтва
З кінця 50-хрр. ХІХ ст.в різних містах України – Немирові та Камянці-Подільському, Чернігові, Бобринці та Єлисаветграді (тепер Кіровоград), Кременчук, Києві, Одесі – виникають аматорські театральні гуртки,
Розвиток українського театрального мистецтва призупинив Емський указ 1876 року, який забороняв театральні вистави українською мовою.
У 1881 році Міністерство внутрішніх справ російського уряду дозволило театральному антрепенерові Г.Ашкаренку та актору М.Кропивницькому організувати самостійну українську трупу в Кременчуці
У 1882 році ця трупа, реорганізована в українське акторське товариство, почала давати систематичні вистави в Кременчуці, Харкові, Києві та інших містах
10 січня 1882 року М. Кропивницький здійснив постановку п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру.
Перший український професійний театр, засновником та організатором якого став Марко Лукич Кропивницький
отримав назву «театр корифеїв».
перші зірки українського театру
Марко Кропивницький, М.Старицький, родина Тобілевичів (І. Карпенко-Карий, М.садовський, П.саксаганський, М.Садовська-Барілотті(, М.Заньковецька, Л.Ліницька, М.Затиркевич-Карпинська та інші
З осені 1883 року новим директором українського театру став М.Старицький, а М.Кропивницький залишився на посаді режисера та актора.
Поява нових театральних колективів
у 1888 році утворилося вже три трупи на чолі з М.Кропивницьким, М.Старицьким і М.Садовським
Пізніше власну трупу організували П.Саксаганський та І.Карпенко-Карий.
Ці колективи складалися в середньому із сорока осіб без музикантів. У репертуарі трупи М.Старицького було до 36 п’єс П.Саксаганського – 24
У 90-х роках кількість українських театральних колективів збільшилася настільки, що їх число становило понад тридцять.
Найвитривалішими виявилися товариства під проводом П.Саксаганського й М.Садовського, які в 1898 році об’єдналися
У 1900 році до об’єднаної трупи вступили М.Кропивницький і М.Заньковецька. Знову в одному театральному колективі зібралися всі корифеї української сцени.
Останній період доби панування етнографічно-побутового театру пов'язаний з існуванням так званого Театру Садовського
Український національний театр не мав власного стаціонарного приміщення аж до 1907 року, коли М.Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр в орендованому приміщенні Троїцького народного дому
Театр М.Садовського успішно працював до 1914 року, коли царський уряд припинив існування не лише цього театру, а й усіх українських газет, журналів, книгарень.
четверо корифеїв національного театру дала одна родина тобілевичів
Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас саксаганський та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті
Марія Заньковецька
Геніальною актрисою, майстерність якої сягала світового рівня, називали марію Костянтинівну Заньковецьку (справжнє прізвище – Адасовська)
Вона народилась у родині збіднілих дворян у селі Заньки на Чернігівщині
Її творчий шлях розпочався 1882 року в Єлисаветграді у складі українського театру під керівництвом М.Кропивницького. М.Заньковецька дебютувала в п’єсі І.Котляревського «Наталка Полтавка».
Загалом у репертуарі М.Заньковецької було понад 30 ролей на сцені (переважно драматично-героїчні персонажі). У 1922 році українська громадськість урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності актриси. М.Заньковецькій першій в Україні уряд присвоїв високе звання народної артистки
Театральний репертуар та жанри української драматургії
М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, Панас Мирний тільки у 80-х рр. на матеріалі з життя сучасного їм села створили ряд визначних соціально-побутових і соціально-психологічних драм.
У 80-90-х рр. українська драматургія збагатилася майже тридцятьма визначними п’єсами різних жанрів, що їх створили М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, Панас Мирний, І. Франко, Б. Грінченко
Драма як жанр
п’єса соціального. побутового, ідеологічного чи політичного характеру, яка відзначається гострим конфліктом, високою напругою дії, складними переживаннями дійових осіб
Трагікомедія
Різновид комедії, драматичний твір, у якому поєднуються ознаки комедії і трагедії: під час комедійного конфлікту відбуваються трагічні події
Сатирична комедія
Комедійний жанр, у якому висміяно суспільні стосунки певного місця та часу, епох, народів, людства в цілому. Може бути політичною чи побутовою.
Соціально-психологічна драма
П’єса, у якій змальовано складні переживання, високоінтелектуальні характери. Увага з побутових обставин переноситься на психологію персонажів.
Історична трагедія, драма
В основі твору лежить гострий, непримиренний конфлікт прагнень особистості реалізувати свої ідеї з об’єктивною неможливістю їх реалізувати. Головний герой – непересічна особистість. П’єса завершується загибеллю головного героя
Водевіль
Легка п’єса з цікавою інтригою, піснями і танцями.
Соціально-побутова драма
Драматичний твір, у якому конфлікт має соціальний характер і реалізується через картини життя і побуту героїв
Розвиток музичної культури
Розвиток літератури й театру в другій половині XIX ст. надав потужного імпульсу процесу творення національної класичної музики. У 1862 р. Семен Гулак-Артемовський написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм».
Українських композиторів надихали твори знаних українських письменників і поетів, зокрема Т. Шевченка. Його п’єса «Назар Стодоля» спонукала П. Ніщинського написати до неї музичну вставку — «Вечорниці», із якої народилася популярна пісня «Закувала та сива зозуля».
Друга половина XIX ст. в українській музиці стала часом входження народної пісні в професійну музичну культуру. Відбулося не просто відтворення народної музики, а піднесення її до професійного рівня, перетворення пісні на сучасний у європейському розумінні музичний твір
Основоположником української класичної музики був Микола Лисенко,
написав опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», оперету «Чорноморці», опери для дітей «Пан Коцький», «Коза-дереза» тощо
Також він поклав на музику майже 80 творів із «Кобзаря» Т. Шевченка
Створений М. Лисенком варіант «Заповіту» Т. Шевченка ми співаємо й досі, а «Молитва за Україну» стала духовним гімном
У 1904 р. композитор на кошти, зібрані українською громадськістю на святкування його ювілею, заснував музично-драматичну школу, що виховала чимало відомих українських музикантів, диригентів, співаків, режисерів, акторів
У 1911 р. в театрі М. Садовського було поставлено оперу М. Лисенка «Енеїда». Однак здійснити постановку опери «Тарас Бульба» композитор не зміг через заборону влади.
Створення українського професійного театру на Західній Україні
У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський.
Поширювались аматорські гуртки в Коломиї, Львові, Перемишлі.
Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда». Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.
На Буковині при чернівецькій «Руській бесіді» 1869 р. утворилися аматорські гуртки.
Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 р. «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Воробкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога.
Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару.
Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Україні проводили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Сочинський, В. Барвінський, С. Людкевич.
У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р.— Вищий музичний інститут, з 1939 р.— державна консерваторія імені М. В. Лисенка)
У 30-х роках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах.