Коли думаєш про «Кульбабове вино» американського письменника Рея Бредбері, у голові одразу ж зринають спогади про дитинство, літо і розсип жовтогарячих квітів у соковитій зеленій траві. Це особлива історія про дорослішання, родину, втрати, страх та дружбу. Вона, як жодна інша книга, має дивовижну здатність воскрешати у пам'яті спогади про часи, коли ти сам спізнювався на вечерю, загравшись з друзями, біг по морозиво у теплий літній вечір, вигадував незрозумілі дорослим ігри. Літо 1928 року, невелике американське містечко. У дванадцятирічного Дуґласа Сполдінґа та його друзів цілі канікули попереду. Безліч ранків, днів та вечорів, щоб послідкувати за старим сусідом, назбирати грошей на нові тенісні туфлі, в яких так легко бігається, досхочу поїсти морозива, посидіти з родиною на ґанку та, звісно ж, допомогти дідусю зробити кульбабове вино. Це не просто напій, а спіймане у пляшку літо, яке так гарно смакуватиме посеред зими, це еліксир, який допоможе подолати будь-яку хворобу. Як на мене, жодному іншому письменнику не вдалось і навряд чи вдасться написати кращу чи хоча б рівноцінну історію. «Кульбабове вино» - це добра і меланхолійна історія про невловиму мить дитинства. Це концентроване літо.
