Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Закони та правила комунікативної взаємодії - Coggle Diagram
Закони та правила комунікативної взаємодії
У 1967 р. Г.П. Грайс запропонував
загальний принцип комунікативної кооперації
– спільність мети учасників спілкування, що визначає адекватний меті внесок кожного до комунікативної співпраці.
Принципами комунікативного співробітництва є чотири постулати (максими) мовленнєвої поведінки адресанта:
якості
- потребує правдивості, щирості й обізнаності мовця, тобто повідомлення мусить відповідати справжньому станові речей:
1) Не кажи того, що ти вважаєш неправдивим;
2) Не кажи того, для чого в тебе немає достатніх підстав.
релевантності/відношення
- визначає відповідність мовлення темі розмови:
Будь релевантним, говори по суті, відповідно до теми спілкування.
кількості
- визначає дозовану інформативність висловлення:
1) Зроби своє висловлення настільки інформативним, наскільки потрібно;
2) Не роби своє висловлення більш інформативним, ніж потрібно.
манери мовлення
потребує від мовця прозорості, зрозумілості, раціональності мовлення:
1) Уникай неясних висловлень;
2) Уникай двозначності;
4) Будь регламентованим.
3) Уникай непотрібної надмірності;
3 правила мовленнєвого спілкування, за С. Ервін-Трипп, що служать для регламентації мовленнєвих дій.
Друге правило
слідування розглядає послідовність мовних дій у комунікації.
Третє
є правилом спільної зустрічальності при поєднанні в одному контексті різнорівневих мовних одиниць і їхніх властивостей.
Перше
передбачає вибір мовних засобів, спільних для всіх соціальних шарів або специфічних.
І. Стернін описує
закони спілкування
, які на думку дослідника, на відміну від принципів спілкування, є найзагальнішими нежорсткими ймовірнісними тенденціями, наявними у всіх типах групового й масового спілкування; можуть змінюватися та коригуватися національно-культурною специфікою. Такими законами І. Стернін вважає:
5) комунікативне самозбереження як збереження досягнутої людиною комунікативної рівноваги;
6) ритм спілкування, що визначається співвідношенням говоріння й мовчання у пропорції 1 до 23 годин на добу, хоч це співвідношення індивідуальне та залежить від статі, професійного статусу, віку, етнічної належності, темпераменту тощо;
3) залежність зростання нетерпіння слухача від тривалості мовлення адресанта;
7) підвищення впевненості в думці шляхом її мовного оформлення: словесне вираження ідеї чи емоції формує ту саму ідею чи емоцію в мовця;
4) пряму залежність зниження рівня інтелекту аудиторії від збільшення кількості слухачів;
8) залежність ефективності сприйняття інформації й довіри до слова від простоти вираження;
2) пряму пропорційність між ефективністю спілкування й комунікативними зусиллями;
9) зумовленість критики й лихослів’я непересічністю особистості в оточенні;
10) породження чуток і вигадок у групі через дефіцит інформації;
1) дзеркальний розвиток спілкування як автоматичне, підсвідоме намагання взаємного пристосування партнерів спілкування до стилю мовлення один одного;
11) корекцію комунікативної поведінки при порушенні норм спілкування з боку співрозмовника;
12) прискорене поширення негативної інформації, на відміну від позитивної;
13) пряму пропорційність між мірою спотворення інформації та кількістю осіб, що її передають;
І. Стернін наводить
три базових принципи безконфліктного спілкування
:
2) прагнення домогтися прихильності співрозмовника, сподобатися йому;
3) мінімізації негативної інформації.
1) терпимості до співрозмовника;