Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Школа і педагогічна думка другої половини XX століття - Coggle Diagram
Школа і педагогічна думка другої половини
XX століття
З 1939 р. до основних територій України була приєднана Західна Україна і там радянська влада
почала інтенсивно запроваджувати свої порядки.
Позитивним було те, що у школи Західної України (передусім сільські) прийшла рідна мова, освіта
оголошувалася безкоштовною.
Атеїстична радянська школа не допускала церкву до
пропагування української духовності.
Великих збитків українській школі нанесли німецькі окупанти.
За період окупації фашисти
знищили на території України 8 тис. шкіл і зруйнували 10 тис. шкільних приміщень.
Метою їхньої шкільної
політики на загарбаних територіях було онімечення населеннята виховання покірності німецькому рейху.
Для реалізації своїх освітніх планів на Україні фашисти намагалися створити там т. з. "народні
школи", для яких достатньо 4 класи.
Метою навчання у таких школах повинно бути лише лічба, уміння
розписатися та виховання покірності німцям. Уміння читати вважалося зайвим.
В окупованому Києві німцями було створено "Український науково-методичний інститут шкільної
освіти"
видавався педагогічний журнал "Українська школа"
відкрито кілька учительських семінарій для
підготовки вірнопідданих вермахту педагогічних кадрів.
Щодо розвитку радянського шкільництва в Україні за роки війни, то тут можна умовно виділити
два періоди:
перший (1941-1942 рр.) спрямований на збереження школи і перебудову її роботи у
відповідності до умов воєнного часу;
другий (1943-1944 рр.) передбачав зміцнення школи на звільнених
територіях і підвищення якості її роботи.
У роки війни мали місце "лісні школи", які відкривалися партизанами.
Для занять не було пристосованих приміщень, здебільшого вони
проводилися у селянських хатах, у лісних сторожках, на відкритому повітрі.
Здебільшого вони були
початковими і діяли у складних умовах.
1949 року відбувся перехід до загальної обов’язкової семирічної освіти.
З 1956 р. створюється новий тип
школи – школа-інтернат, куди приймалися діти одиноких матерів, інвалідів, сироти.
24 грудня 1958 р. було видано закон "Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший
розвиток системи народної освіти в СРСР".
– перехід до обов’язкової 8-річної освіти для дітей віком від 7 до 15-16 років;
організацію виробничого навчання і виробничої практики з метою поєднання навчання з
продуктивною працею дітей
структуру основних типів шкіл:
школи робітничої і селянської молоді
середні загальноосвітні трудові політехнічні школи з виробничим навчанням
технікуми й інші середні спеціальні учбові заклади, де на базі 8-річної освіти отримується
загальна середня і середня спеціальна освіта.
З 1964 р. встановлювався 2-річний термін навчання в середній школі на базі 8 класу замість 3-
річного.
Постанова від 20 червня 1972 р. "Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та
подальший розвиток загальноосвітньої школи",
Демократизація суспільного життя в Україні у середині 80-х років та початок відродження
національної школи. Закон України “Про освіту”
В кінці 80-х років, внаслідок перебудовчого напрямку політики М.Горбачова, в Україні відбувся ряд
подій, які сколихнули національну самосвідомість українців.
Прийнято Декларацію про державний
суверенітет України,
проголошено незалежність,
прийнято Закон про мови,
відбувся Перший Конгрес
Міжнародної асоціації україністів,
обрано Президента України, зрештою, що має особливе значення для
освітян, розвитку шкільництва,
прийнято закон «Про освіту»,
проведено Всеукраїнський з’їзд працівників
освіти, на якому затверджено державну програму «Освіта XXI століття».
4 червня 1991 р. було прийнято постанову Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в
дію Закону УРСР «Про освіту» (прийнятий Верховною Радою 3.05.91 р.).
Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості,
взаємоповаги між націями.
Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного
розвитку суспільства.
Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію.
В ст. 25 «Структура системи освіти» перераховано структурні її компоненти:
дошкільне виховання;
загальну середню освіту;
професійну освіту;
вищу освіту;
післядипломну підготовку;
аспірантуру;
докторантуру;
підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів;
позашкільне навчання і виховання;
самоосвіту.
Педагогічні працівники мають право на:
— захист професійної честі, гідності;
— вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;
— індивідуальну педагогічну діяльність;
— участь в громадському самоврядуванні, виборах керівників НВЗ, якщо це передбачено їх
статутами;
— користування подовженою оплачуваною відпусткою;
— пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленому законодавством;
— одержання натуральної оплати у сільській місцевості на рівні працівників сільського
господарства;
— підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту програм, форм навчання,
організацій та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.
Обов’язки педагогічних працівників:
забезпечити умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами і т. п. навчальних програм на
рівні обов’язкових державних вимог, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;
готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами,
етнічними, національними, релігійними групами;
додержуватися засад педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;
захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати
вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам;
постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну
культуру.
Держава забезпечує педагогічним працівникам:
належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслуговування, підвищення кваліфікації не
рідше одного разу на п’ять років,
правовий, соціальний, професійний захист;
безплатне користування житловою площею з опаленням і освітленням у сільській місцевості, с.
м. т. відповідно до чинного законодавства;
компенсації при втраті роботи, у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, встановлені
законодавством;
виплату пенсій, в тому числі за вислугу років;
встановлення середніх ставок і посадових окладів педагогічним працівникам народної освіти на
рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості (ст. 52) (у вузах — подвійна);
при хворобі або каліцтві допомога виплачується до відновлення працездатності або встановлення
інвалідності.