Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Школа і педагогічна думка кінця XIX першої половини XX століття - Coggle…
Школа і педагогічна думка кінця XIX першої половини XX століття
Початкова освіта з 1864 р. регламентувалась "Положенням про початкові народні училища".
відносились елементарні школи всіх відомств (церковнопарафіяльні,
міністерські, земські, залізничні і ін.), міські і сільські, ті, що утримувались казною, товариствами
початкові училища дозволялось відкривати органам
місцевого самоврядування (земствам, містам), товариствам і приватним особам.
Вчителями могли бути або церковники (священики, дяки), або світські особи.
вчителями
початкових народних шкіл могли бути і жінки.
Рівень елементарної грамотності в
кінці XIX ст. у різних губерніях України коливався 15-20%.
Якість навчання у народних школах була низькою.
Особливо примітивну освіту давали
церковнопарафіяльні школи, які становили на 1900 р. 80% усіх початкових шкіл.
Навчання тут обмежувалося читанням слов’янською і російською мовами,
початками арифметики та вивченням молитов.
Вони існували на
пожертвування парафіян.
Реформа середньої освіти регламентувалась прийнятим у 1864 р. "Статутом гімназій і прогімназій".
Перша жіноча гімназія (Фундукліївська) в Україні почала роботу 1859 року в Києві.
1863 року було видано "Статут університетів"
У другій половині ХIХ ст. у всіх початкових і середніх учбових закладах навчання проводилось
лише російською мовою.
У другій половині XIX виникає багато нових типів навчальних закладів, як державних, так і
приватних.
Обмеженою була середня і вища освіта для жінок.
Стан освіти на західноукраїнських землях
1848 року всю Австро-Угорщину охопила революція.
1848 року створено у Львові Головну Руську Раду, яку було проголошено офіційним
представником українського населення Галичини у Відні.
1867 року Австрія
прийняла нову конституцію, яка проголошувала рівноправність всіх народів
1867 року в Галичині створюються шкільні ради.
1873 р. було створено окружні і місцеві шкільні ради.
З 1871 р. починають діяти чоловічі учительські
семінарії у Львові, Тернополі, Станіславі, жіночі – у Львові, Перемишлі.
У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях виник новий тип школи
– утраквістична (двомовна).
У цілому українська освіта в Східній Галичині, Буковині і Закарпатті у другій пол. XIX і на початку
XX ст. розвивалася вкрай незадовільно.
2 more items...
Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову
В цій боротьбі особливо активні були «Громади», що створювались в різних містах України.
В 1897 р. у Києві створено «Загальну Українську Демократичну Організацію»
Рада Організацій -Функції
1) видавнича справа, яку провадив видавничий гурток;
2) відкриття книгарень;
3) підшукування посад для свідомих українців і українців на вакантні посади;
4) пропаганда української свідомості;
5) агітація по земствах за відкриття української школи;
6) організація ювілеїв українських діячів.
Першу «Просвіту» засновано у Львові 1868 р.
Завданнями Просвіти були:
а) видавати книжки, журнали, часописи українською мовою;
б) заводити бібліотеки, музеї, читальні, книгарні;
в) проводити публічні лекції, звіти, загальнопросвітні курси, літературно-музичні вечори, спектаклі,
концерти, вистави;
г) заводити школи, стипендії, бюро праці, інші просвітні заклади;
д) оповіщати премії і конкурси за найкращі твори письменства та умілості.
«Українське педагогічне товариство» ставило перед собою такі завдання:
а) займатися заснуванням українських шкіл;
б) підтримувати виховання, як в школі, так і в сім’ї на основі рідної мови;
в) подавати членам товариства як моральну, так і матеріальну допомогу;
г) виступати з рекомендаціями по видавництву книжок і часописів;
д) підтримувати контакти з подібними товариствами австрійськими та зарубіжними.
Протягом 1917-1919 рр. Україна пережила кілька змін влади, кожна з яких по-своєму визначала
розвиток української освіти.
Перший період (від лютневої революції до проголошення першим Універсалом Центральної Ради
автономії України 10 червня 1917 р.) – час влади російського Тимчасового уряду.
Другий період (від 10 червня 1917 р. до розпущення Центральної Ради 30 квітня 1918 р.,) – час
правління Центральної Ради.
Третій період (від 30 квітня 1918 р. до ліквідації Гетьманату 15 грудня 1918 р.) – Гетьманат на чолі з
гетьманом Павлом Скоропадським.
Четвертий період (з середини грудня 1918 р. до початку листопада 1919 р.) – час влади Директорії
відновленої УНР.