Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Школа і педагогічна думка кінця XIX - першої половини XX століття - Coggle…
Школа і педагогічна думка кінця XIX - першої половини XX століття
Реформаторська педагогіка зарубіжних країн XIX — XX ст.
Перед школою ставляться нові вимоги
У виробництві збільшується попит на всебічно
розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника
Традиційна ж школа, яка за своєю суттю була школою учіння, орієнтувалась на виховання слухняних і виконавських працівників
Методи навчання і виховання не сприяли розвитку у дітей активності,
самостійності мислення
На рубежі XIX-XX ст. школа у провідних країнах Заходу переживає кардинальні зміни. Цей період можна назвати періодом шкільних реформв основному засіли поляки, які як могли проводили у школах польську мову і придушували українську
Вже з другої половини XIX ст. школа і народна освіта починають вважатися справою державної ваги
іде процес становлення державних систем загальної освіти
запроваджується обов’язкове навчання
З кінця XIX ст. навчання у школах у більшості розвинених зарубіжних країн стає спільним для хлопчиків і дівчаток
У якості альтернативи традиціоналізму у педагогіці з’являються нові реформаторські ідеї
вільне виховання, трудова школа, експериментальна педагогіка, педагогіка прагматизму і т.д.
Педагогіка повертається лицем до дитини, підвищується увага до її особистост
На зміну активному вчителеві і пасивному учню приходять активний учень і
вчитель-консультант
Характерним моментом для педагогів-реформаторів було усвідомлення ними необхідності враховувати у процесі навчання і виховання вікові і індивідуальні особливості дітей
Виховна проблематика висувається на передній план і відмежовується у самостійний комплекс питань
школа не тільки і не стільки повинна повідомляти знання, скільки турбуватися про загальний розвиток дітей
У змісті навчання було поєднано теорії формальної і матеріальної освіти
Завдяки педагогам-реформаторам з’являються ряд нових галузей педагогічних знань: порівняльна педагогіка, педологія, соціальна педагогіка, характерологія, педагогіка виховання, профорієнтація тощо
Шкільна практика і педагогічна наука в Україні в кінці XIX - початку XX століття
Освіта на територіях підросійської України
Початкова освіта з 1864 р. регламентувалась "Положенням про початкові народні училища"
початкові училища дозволялось відкривати органам місцевого самоврядування (земствам, містам), товариствам і приватним особам
Запроваджувались колегіальні органи керівництва школами – повітові і губернські училищні ради
Вчителями могли бути або церковники (священики, дяки), або світські особи
вчителями початкових народних шкіл могли бути і жінки
Якість навчання у народних школах була низькою
Особливо примітивну освіту давали
церковнопарафіяльні школи, які становили на 1900 р. 80% усіх початкових шкіл
Навчання тут обмежувалося читанням слов’янською і російською мовами, початками арифметики та вивченням молитов
найкращими були земські школи, де вчителі використовували більш прогресивні методи навчання
Реформа середньої освіти регламентувалась прийнятим у 1864 р. "Статутом гімназій і прогімназій"
Встановлювались класичні і реальні гімназії, обидві із 7-річним терміном навчання, а також класичні і реальні прогімназії (замість повітових училищ) – неповні середні заклади
Гімназії і прогімназії були окремо чоловічими і жіночими
Перша жіноча гімназія (Фундукліївська) в Україні почала роботу 1859 року в Києві
Право вступу до університету давали лише класичні гімназії, а реальні відкривали шлях тільки в технічні і сільськогосподарські вузи
Реформувалась і вища освіта
1863 року було видано "Статут університетів", який виявився найбільш прогресивним із всіх університетських статутів дореволюційної Росі
Університетам дозволялась
певна автономія: право вибору вченою радою ректора; вибирання на конкурсній основі професорів тощо
Крім університетів існували вищі технічні, сільськогосподарські, економічні учбові заклади
на початок XX ст. тут всі вузи зосереджувалися тільки в
чотирьох великих містах: Києві, Харкові, Одесі і Катеринославі
У гімназії поступали переважно діти дворян і високооплачуваних чиновників
1876 року було видано Закон про повну заборону української мови не тільки в школах, але і в суспільному житті взагалі
Будь-які спроби відкрити українські школи, чи бодай запровадити українську мову у народні школи зразу ж присікалися
Наприкінці 50-х років виникають недільні школи для дорослих і підлітків
Досить поширеними в кін. ХIХ- поч. ХХ ст. були приватні освітні заклади
Вихід в університет давали лише чоловічі класичні гімназії, а всі інші середні школи (реальні, комерційні училища, кадетські корпуси) дозволяли випускникам поступати до вищих технічних,сільськогосподарських, економічних і ін. учбових закладів
Обмеженою була середня і вища освіта для жінок
Початкова освіта для народних мас була відсталою, у той час, коли діти панівних станів отримували покращену початкову освіту в спеціальних підготовчих класах гімназій або в домашніх умовах
Стан освіти на західноукраїнських землях
Середня освіта представлена гімназіями та реальними школами
Серед головних напрямків роботи Ради виступав розвиток української мови й шкільництва
1848 року відкрито кафедру української мови у Львівському університеті, її першим професором став Я. Головацький
Важливу роль у розвитку шкільництва та визначенні змісту освіти відіграв конкордат 1855 р., за яким школа підпадала під повне підпорядкування церкві
У всіх державних і приватних школах вводилося
релігійне виховання, все навчання повинно було узгоджуватись з католицькою вірою
1867 року в Галичині створюються шкільні ради
в 1873 р. було створено окружні і місцеві шкільні ради
Шкільні ради брали на себе управління всіма навчальними закладами, які знаходились на їх терені
Введення шкільних рад різних рівнів було кроком до демократизації освіти, але сподівань українців вони не виправдали
в основному засіли поляки, які як могли проводили у школах польську мову і придушували українську
в Галичині вводилося обов’язкове і безплатне навчання дітей віком від 6 до 12 років
створювалися виділові школи у
містах, які давали можливість отримувати підвищену початкову освіту учням
Замість препаранд, що існували при головних
початкових школах, створювалися учительські семінарії
Реформи 60-70-х років були несприятливі для українців і повністю поставили їх під владу поляків
У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях виник новий тип школи
– утраквістична (двомовна)
основні предмети у школах викладалися польською мовою, а всі інші – рідною
Зовні це ніби забезпечувало рівноправність мов, але по суті було прикритою формою шовінізму
у 1893 р. всі початкові школи були поділені на сільські і міські
У цілому українська освіта в Східній Галичині, Буковині і Закарпатті у другій пол. XIX і на початку XX ст. розвивалася вкрай незадовільно
У боротьбі за освіту українці засновують 1908 року чотири приватні гімназії в Копичинцях, Яворові, Городенці, Рогатині
Жіноча середня освіта була представлена приватними жіночими гімназіями та жіночими ліцеями
Для об’єднання зусиль у боротьбі за українську школу 1910 року було створено Краєвий Шкільний Союз
Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову
В 1897 р. у Києві створено «Загальну Українську Демократичну Організацію», яка об’єднувала 18 українських громад на території України, а також українські громади в Петербурзі та Москві
Керівництво здійснювала Рада Організації, яка мала такі функції:
1) видавнича справа, яку провадив видавничий гурток
2) відкриття книгарень
3) підшукування посад для свідомих українців і українців на вакантні посади
4) пропаганда української свідомост
5) агітація по земствах за відкриття української школи
6) організація ювілеїв українських діячів
Їхня діяльність значно піднесла в той час розвиток української національної свідомості — завдяки науковій
і видавничій діяльності, якій присвячували багато уваги, часу і грошей
Велику активність в ці роки проявляли громадські культурно-освітні товариства «Просвіти», основною метою яких було допомагати розвиткові української культури і першим чином просвітіукраїнського народу його рідною мовою
Першу «Просвіту» засновано у Львові 1868 р. з метою поширення освіти серед народу
Свою діяльність Львівська Просвіта почала з видання українського букваря
Українською мовою друкувалася популярна література, шкільні підручники, наукові альманахи
У світ випускалися твори
Шевченка, Франка, Марка Вовчка, Руданського, Федьковича
Завданнями Просвіти були:
а) видавати книжки, журнали, часописи українською мовою;
б) заводити бібліотеки, музеї, читальні, книгарні
в) проводити публічні лекції, звіти, загальнопросвітні курси, літературно-музичні вечори, спектаклі, концерти, вистави
г) заводити школи, стипендії, бюро праці, інші просвітні заклади
д) оповіщати премії і конкурси за найкращі твори письменства та умілості
Під Росією діяльність товариств Просвіти не могла бути довготривалою
Велику активність у цьому відношенні проявляли так звані "Громади". Вони були розповсюджені в різних містах України
Відрадним явищем у галузі народної освіти була поява першого українського педагогічного журналу «Світло», який виходив у період 1910-1914 рр
Завдання журналу
а) допомагати усім заходам у справі народної освіти
б) розробляти теоретичні й практичні питання шкільного, позашкільного й сімейного виховання
в) спеціально .висвітлювати й розробляти питання про освітні потреби українського народу
г) обслуговування потреб українського учительства
д) приділяти увагу шкільній хроніці
е) давати критику, бібліографію та огляд журналів
Журнал «Світло» став протягом 4-х років авангардом боротьби за рідну школу, оформив і визначив основні напрямки розбудови і розвитку народної освіти в Україні та стимулював розбудження національної свідомості широких кіл пригнобленого українського вчительства і його об’єднання
На території російської України створюються в різних місцях товариства грамотності з ініціативи інтелігенції
Серед них такі: Харківське товариство грамотності (1869 р.); Київське товариство грамотності; Волинське товариство грамотності
«Українське педагогічне товариство» ставило перед собою такі завдання:
а) займатися заснуванням українських шкіл
б) підтримувати виховання, як в школі, так і в сім’ї на основі рідної мови
в) подавати членам товариства як моральну, так і матеріальну допомогу
г) виступати з рекомендаціями по видавництву книжок і часописів
д) підтримувати контакти з подібними товариствами австрійськими та зарубіжними
Серед культурно-освітніх закладів, що діяли на поч. ХХ ст. на Україні, великого поширення здобули народні будинки
Київський народний будинок мав свою їдальню, чайну, нічний притулок для приїжджих, амбулаторію, бібліотеку
Становлення освіти в УНР (1917 – 1920 рр.)
Розпочався широкий народний рух,
який набрав національного забарвлення
Українське суспільство взялося, передусім, за відродження національної культури, рідної мови і школи
У цей період на чолі освітнього руху в Україні стали громадські організації, серед яких найважливішу роль відігравало Товариство Шкільної освіти
Секретаріат освіти у тісному співробітництві з Всеукраїнською Учительською Спілкою негайно приступили до українізації школи, яка зводилась до багатьох напрямків:
навчання українською мовою,
запровадження українознавчих предметів, підготовка навчальних підручників та посібників українською мовою, відкриття нових українських шкіл та реорганізація російських в українські школи, підготовка вчителів-українців тощо
Влітку 1917 р. пройшли два Всеукраїнські вчительські з’їзди, які створили ґрунт для оформлення національної системи освіти
На другому з них (у серпні) було проголошено принципи побудови
української школи:
єдність і наступність усіх шкіл, право всіх на безплатну освіту, обов’язковість освіти,
світськість освіти (хоч за бажанням батьків дозволялося релігійне виховання школярів)
Запроваджувався принцип децентралізації управління освітою: право відкривати школи надавалося органам місцевого самоврядування
Протягом 1917-1919 рр. Україна пережила кілька змін влади, кожна з яких по-своєму визначала розвиток української освіти
Перший період (від лютневої революції до проголошення першим Універсалом Центральної Ради автономії України 10 червня 1917 р.) – час влади російського Тимчасового уряду
Другий період (від 10 червня 1917 р. до розпущення Центральної Ради 30 квітня 1918 р.,) – час правління Центральної Ради
Третій період (від 30 квітня 1918 р. до ліквідації Гетьманату 15 грудня 1918 р.) – Гетьманат на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.
Четвертий період (з середини грудня 1918 р. до початку листопада 1919 р.) – час влади Директорії відновленої УНР
Директорія прийняла постанови про запровадження в Україні всенародного і безплатного навчання, про поліпшення матеріального становища учителів, про децентралізацію управління освітою
був виданий закон "Про основні уладження шкільництва на Західній Області Української Народної Республіки
який передбачав, що всі школи на даній території стають державними, а вчителі, які працюють в них, є державними урядникам
Державною мовою у всіх
державних школах вважалась українська
Підготовка до такого життя – самостійного та трудового, розумного та морального, особистого та громадського й ставить основне завдання сучасній школі
Школу потрібно розуміти як самодіяльну трудову дитячу громаду, як знамено майбутнього ідеального суспільного устрою
Щоб навчання було дійсно виховуючим і формуючим розум та волю дітей, необхідно сполучити шкільний матеріал з особистими враженнями дітей, пов’язати його з певною місцевістю, зі студіюванням тієї місцевості в різних відношеннях
Учитель повинен розвинути
в дітях не тільки любов до рідної нації, але й розумову свідомість вартості своєї нації.