Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

§ 39. Революція 1905-1907 рр. в Україні та її наслідки, Запам’ятайте дати …

- - - - 17 жовтня 1905 р. було опубліковано царський Маніфест, який «дарував» народу політичні права й свободи і обіцяв скликання законодавчого органу - Державної думи
        
        Після Маніфесту 17 жовтня почали швидко організовуватися найбільш реакційні прихильники старого ладу - «чорносотенці», які створили кілька політичних партій, найвпливовішою серед яких був «Союз русского народа».
        
        Селянство сприйняло Маніфест як дозвіл на захоплення поміщицьких земель. Більшовики, анархісти, частина меншовиків і есерів, радикальна інтелігенція скористалися оголошенням політичних свобод для організації масового повстання з метою захопити політичну владу. У листопаді-грудні 1905 р. такі повстання охопили багато міст в імперії, у тому числі і в Україні.
        
        Уранці 18 листопада солдати трьох рот саперної бригади кількістю до 800 осіб на чолі з поручиком Борисом Жаданівським (1885—1918) вийшли на вулиці, щоб об’єднатися з іншими частинами для проведення збройної демонстрації. Шлях їм перепинили урядові війська. У ході бою з обох сторін загинуло більше ніж 250 осіб.
        
        З кінця 1905 р. революційний рух пішов на спад. Однак боротьба (страйки, селянські заворушення), поступово затухаючи, продовжувалась весь 1906 і першу половину 1907 р.
- - - - Головою її був адвокат і громадський діяч із Чернігова Ілля Шраг (1847-1919)
  - - - У Громаді було 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого самоврядування, української мови в школі, суді й церкві. Громада вимагала також створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії.
        
        У «Рідній Справі» друкували промови членів Української трудової громади. II Дума виявилася ще радикальнішою, ніж І Дума, і тому протрималася також недовго, лише 103 дні
  - - - У цілому ж III Дума виявилася найбільш байдужою до українського питання.