Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Активність, діяльність і спілкування (Діяльність — важлива форма вияву…

- - - - Активність — це фундаментальна властивість всього живого, вона виступає критерієм відмінності живої матерії від неживої. Вже на ранніх стадіях філогенезу заявляється особлива форма активності, яка забезпечує взаємодію організму з довкіллям. Вона не визначається наперед заданими параметрами довкілля і здатна впливати на зовнішній світ і трансформувати живу істоту, яка на певному етапі розвитку стає суб'єктом власної активності.
        
        Важливою умовою розвитку і нормування особистості є вияв нею активності в цьому процесі. Активність може виявлятися в діях, у пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, у впливі на оточення, у впливі на самого себе (у самовихованні).
      - Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, завдяки широким можливостям до научіння, людина формує та здобуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості через активне спілкування з розвинутими особистостями, вона сама стає особистістю.
- - - - флегматик (сильний, врівноважений, інертний)
      - холерик (сильний, неврівноважений)
      - сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий)
      - меланхолік (слабкий, гальмівний)
    - - Властивості типу нервової системи, які відображаються у темпераменті, позначаються на динамічній характеристиці виявлення здібностей.
        
        Кожній людині притаманні загальні здібності, які виявляються в усіх видах діяльності (розумові здібності, пам'ять, увага) і спеціальні (музичний слух, творча уява тощо). Для успішної життєдіяльності важливе оптимальне поєднання загальних і спеціальних здібностей. Маючи певну залежність від природи, вони є набутими феноменами. Визначальними для їх розвитку є умови життя, взаємини людини з оточуючим середовищем.
    - - Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильностей і обдаровань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмежені, нерозвинені здібності, мають чітко виражені відхилення в розвитку.