Please enable JavaScript.

Coggle requires JavaScript to display documents.

Козацька Україна наприкінці 50-80-х рр.XVII ст. (Гетьмани (Іван Виговський…

- - - - Зміст угоди
        Дорошенко отримав від османського султана Мехмеда IV титул бея українського санджаку. На думку історика Наталії Яковенко основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 18 років тому (у 1651) між Богданом Хмельницьким і османським султаном[3]. За цим старим договором:
        
        султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.
        
        Османська імперія і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана;
        
        на українських землях османи і татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир;
        
        українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни;
        
        православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;
        
        підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;
        
        територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;
  - - - кордон між Османською імперією і Московською державою встановлювався по Дніпру, султан і хан зобов'язались не допомагати ворогам Московії;
        
        Османська імперія приєднувала південну Київщину, Брацлавщину і Поділля, а Московська держава — Лівобережну Україну, Київ з містечками Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль, Дідівщина. Запоріжжя формально ставало незалежним. Московське царство погодилось на щорічне надання ханові «казни»;
        
        упродовж 20-ти років територія між Дніпром і Бугом обумовлювалася відсутністю будівництва нових фортець і укріплень;
        
        козаки отримали право на рибну ловлю, добування солі та вільного плавання Дніпром та його притоками до Чорного моря;
        
        татари отримали право на кочування і полювання в степу обабіч Дніпра.
  - - - Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ.
        
        Річ Посполита отримувала 146 тис. рублів компенсації за відмову від претензій на Київ
        
        Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Речі Посполитої.
        
        Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена османсько-татарськими і московськими нападами, мала стати «пусткою», нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою.
        
        Уряд Речі Посполитої обіцяв надати православним свободу віросповідання, а московський уряд обіцяв їх захищати.
        
        Поділля залишалося під владою Османської імперії (в 1699 було приєднано до Речі Посполитої).