Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Теоретичні ознаки та художні вікриття поезії французького символізму…
Теоретичні ознаки та художні вікриття поезії французького символізму
Концепція світу: звільнення духовної субстанції.
Французькі символісти оголосили
існування кількох світів: реального (об'єктивного), духовного (суб'єктивного) та ідеаль-
ного (світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа -- лише оболонка для духов-
ної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної ідеї, краси та
гармонії.
Наближення до таїни, вічності, смислу.
С. Малларме у своїх працях «Визначення
поезії» (1884), «Книга, знаряддя духу» (1895), «Криза вірша» (1892) та ін. зазначав, що,
на відміну від реалізму та натуралізму з їхнім безпосереднім зображенням світу, а також
усупереч принципам об'єктивістської поезії парнасців, поезія символістів покликана на-
близитися до непізнанних таїни, вічності, смислу: «Речі існують поза нами, і не наша мета
їх створювати; нам треба лише відчути зв'язки між ними, з цього виникають вірші й орке-
строва музика голосів духу та Всесвіту».
Етапи французького символізму :
Другий етап 80-90-і роки XIXст
Цей
період представлений творами Ф. Вьєле-Гріффена, А. де Реньє, Е. Рейно, Е. Верхарна,
Ш. Моріса, С. Малларме, Г. Кана, М. Метерлінка.
Перший період(70-ї та друга половина 80-х років початку ХIХ століття
становлення напряму. У цей
час С. Малларме створив літературний салон для молодих поетів, які шукали в поезії за-
соби зображення «цілісних емоцій» і навіювання настроїв. Поетичними відкриттями зба-
гатили світову поезію твори П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо й інших видатних ліриків
Франції.
Третій етап наприкінці XIX- початку XX ст
Натретьому етапі (наприкінці ХІХ -- напочатку ХХ ст.) відбувається спад символіз-
му, символістський рух у Франції поступово згасає. Хоча в цей час ще активно працю-
вали А. деРеньє, П. Фор, А. Жід, П. Валері, П. Клодель та інші поети, але естетика симво-
лістів уже не задовольняла письменників нового покоління, які шукали інших художніх
форм. Проте французький символізм був яскравою й цікавою епохою в поезії, епохою, яка
позначилася неповторними художніми відкриттями й літературними знахідками.
Поет - божество, творець нового світу
А. Жід писав, що поет -- людина, котра вміє
бачити. «Що ж вона бачить? Рай. Адже Рай -- усюди...» Символісти вважали, що поет здатний
передбачати невідоме. За допомогою сили духу він здійснює прорив у нематеріальні сфери.
Краса - це істина та форма Бога.
Символісти мріяли про вічну істину з її незмінними
законами. Вони сподівалися знайти її в царині прекрасного, у потойбічному світі, де, за ви-
словом Ш. Моріса, «душі знаходять осяяння й гармонію». Поет С. П. Ру писав: «В істині я
шукаю зовнішній прояв краси, а сутність її шукаю в Бога... Краса - форма Бога, прагнути
до неї -- означає прагнути до Бога, а показати її - означає показати Бога. Знайди красу й
знайдеш добро, позбавившись нудних повчань. Виявити Бога -- призначення поета». Поето-
ві належала роль провідника людства до сфери ідеального. Він уподібнювався до Прометея
або Орфея, бо його покликанням було одухотворення дійсності, створення образів і симво-
лів, що мали протистояти буденній реальності. Розуміння мистецтва як творення нового,
піднесеного світу, а не як відображення об'єктивно існуючих речей, стало важливим прин-
ципом символізму й модернізму взагалі.