Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Павлусь (Ледачий 547b7642a5fca0b03f4b81d79e723c990edf9c71 («Бісові груші,…
Павлусь
Ледачий
«Бісові груші, - пробубнить, - які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот».
«...наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».
Зроду не то, щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату».
«… Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. …Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня…»
"Мала" дитина
«Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить».
"Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює».
Любить поспати
"Поспить на перині, лізе на піч поспати ще в просі"
"Пополуднує - і знов іде в комору спати й спить уже аж до захід сонця.
Не хоче побороти свою лінь
«Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов»
Має зайву вагу
«…Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. …"
Байдужий
"-Ми тебе так з периною на руках і понесемо; не тебе нам треба, а твого щастя. Як ти з нами будеш, то, може, Бог дасть, і знайдемо скарб. -Еге!..Як Бог дасть, то й у вікно кине...! - одказав Павлусь. -Не піду!
Любив смачно поїсти
"Ходім, мамо, додому, - хлипа, - їсти хочу! То мати й веде додому, не діждавшись кінця служби й благословенія"
Егоїст
"Меду та й меду!... Устала мати, накинула на себе свитину й сама метнулася по селу шукати того меду....Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла.
СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ ПАВЛУСЯ
«Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет…. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»
