З дитинства зазнавав впливів укр. к-ри. Навч. у приватних пансіонах Москви й Воронежа (нині місто в РФ)

Закінчив Воронезьку г-зію (1833) і Харків. ун-т (1836), склав у ньому іспит на ступінь кандидата (1837) і магістра (1840).

член-редактор Петербурзької археологічної комісії (1860—1885),

член Історичного товариства імені Нестора-Літописця

член Московського археологічного товариства, член-кореспондент Петербурзької АН (1876).

Був співзасновником та активним учасником слов'янофільсько-українського київського об'єднання «Кирило-Мефодіївське братство»

У 1847 році за участь в українофільському братстві Костомарова арештовують та перевозять з Києва до Петербурга, де він і провів решту свого життя.

публікував поезії – "Українські балади" (1839),

опублікував прозу та драматургію – "Сава Чалий" (1838),

переклади українською з "Краледворського рукопису" (див. В.Ганка), творів В.Шекспіра та ін.

ун-ту дис. – "О причинах и характере унии в Западной России", однак адміністрація заборонила проводити її захист

1844 захистив ін. дис. – "Об историческом значении русской народной поэзии", за яку здобув ступінь магістра істор. наук

Опублікував "Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке" (1843).

автор найголовнішого програмного документа "Книга буття українського народу".

Популярність йому принесли також редаговані й рецензовані ним видання унікальних зібрань документів, якими є "Акты Южной и Западной России" (т. 1–9, 11, 13) та "Архив Юго-Западной России"

У різні роки написав кілька серій істор. творів, найвідоміші з них: з укр. історії – "Богдан Хмельницкий" (1859), "Руина" (1879–80), "Мазепа" (1882), "Мазепинцы" (1884); з рос. історії – "Бунт Стеньки Разина" (1858), "Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада. Новгород–Псков–Вятка" (1863), "Смутное время Московского государства в начале ХVII столетия" (1863); з польс. історії – "Последние годы Речи Посполитой" (1869); із всесвітньої історії – "Патриарх Фотий и первое разделение церквей" (1868).

Батьки: Іван Петрович Костомаров, Тетяна Петрівна Мельникова

Вранці 7 квітня він помер у своїй квартирі на Васильєвському острові у Петербурзі.

Похований 11 квітня 1885 року на Волковому цвинтарі у Петербурзі.

Увязнення:
У ніч на 30 березня 1847 року Костомарова взяли під варту і відправили до Петербурга.Костомаров перебував у жахливому стані. У відчаї він навіть намагався заморити себе голодом у дорозі. 7 квітня його привезли до Петербурга, а 15 квітня відбувся перший допит.14 червня 1847 року Костомарову, який перебував у Петропавловській фортеці, було дозволено побачення з нареченою Аліною Крагельською. Науковець боявся після суду зв'язувати з Аліною своє, як він вважав, пропаще життя. Зрештою їхній шлюб розпався. Крагельська вийшла заміж за іншого чоловіка і прожила з ним 19 років.

Заслання до Саратова:
24 червня 1848 року, відбувши рік у Петропавловській фортеці, Костомаров був засланий у Саратов, працював у Саратовському статистичному комітеті.У Саратові його призначили на посаду перекладача при губернському правлінні. Оскільки перекладати не було чого, губернатор доручив політичному засланцеві завідувати секретним відділом, у якому велися справи «розкольників».У Саратові Костомаров знову вдався до наукової роботи і завершив монографію, присвячену Богдану Хмельницькому. Тоді ж почав писати про побут у Московській державі XVI–XVII століть. Для цієї роботи він, за звичкою, вже не обмежувався наявною літературою, а вирушав у етнографічні поїздки, збираючи стародавні пісні й перекази, одночасно знайомлячись із життям розкольників та інших сектантів.У «Саратовских губернских ведомостях» за 1853 рік опублікували перший варіант свого майбутнього великого дослідження «Бунт Стєньки Разіна».