ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700–1721, Велика Північна війна, Третя Північна війна – воєнний конфлікт між Данією, Річчю Посполитою, Росією, Саксонією, Пруссією і Ганновером, з однієї сторони, та Швецією – з другої.
Передумовами війни було невдоволення сусідів Швеції її домінуванням у Пн.-Сх. Європі, що склалося протягом 17 ст. внаслідок успішних завоювань швед. королів Густава-Адольфа та Карла ХI. 1700 сформувалося ядро антишвед. коаліції (Пн. союзу) у складі Данії, Саксонії та Росії. Бойові дії розпочалися в лютому 1700 з облоги саксонськими військами Риги (нині столиця Латвії), що належала швед. короні, та нападу датчан на герцогство Гольштейн-Готторп, яке мало гарантії свого суверенітету з боку Швеції. Восени 1700 у війну вступила Росія, взявши в облогу Нарву (нині місто в Естонії). Військ. формування Лівобереж. Гетьманщини, Запорозької Січі та Слобідської України були задіяні в П.в. як сателіти Рос. д-ви. У бойових діях у Ліфляндії протягом 1700–02 брали участь козац. корпуси І.Обидовського і Д.Апостола. Заручившись підтримкою Англії та Голландії, швед. король Карл ХII висадив десант неподалік від Копенгагена (Данія), змусивши датського короля Фредеріка IV Ольденбурга вийти з війни і укласти 7 серпня 1700 Травендальський мир. Осн. сили швед. армії було перекинуто під Нарву, де 19 листопада 1700 вони розгромили військо рос. царя Петра I. 1701 шведи вирушили проти саксонських військ, котрі поспіхом залишили Ліфляндію. Воєнні дії перемістилися на територію Речі Посполитої, де саксонці зазнали низки поразок (Клішов, 1702; Торунь, 1703). Скликаний 1704 після взяття Варшави, за ініціативою шведів, вальний сейм позбавив саксонського курфюрста Августа II Веттіна польс. корони, обравши на його місце Станіслава Лещинського. Частина польс. шляхти та магнатів підтримувала Августа II Веттіна, утворивши Сандомирську конфедерацію. Перерва в бойових діях на сх. напрямку дала змогу царю Петру I провести реорганізацію армії і протягом 1702–04 поступово оволодіти важливими швед. фортецями у Прибалтиці, вийти до Балт. моря. Підтримуючи свого союзника, Петро I підписав 19 серпня 1704 із Августом II Веттіном Нарвський договір 1704, що оголошував вступ у війну Речі Посполитої і надавав гарантії воєнної допомоги з боку Росії. У продовження цих домовленостей навесні 1704 війська гетьмана І.Мазепи форсували Дніпро і вступили в Правобережну Україну, а до Білорусі було виряджено корпус М.А.Миклашевського. До осені 1704 козац. війська опанували найважливішими опорними пунктами в Правобереж. Наддніпрянщині та на Волині, однак не змогли протидіяти шведам у Галичині, де ті захопили Львів. Право- та Лівобережна Україна знову возз'єдналися в єдиній козацькій д-ві під правлінням І.Мазепи.