Згідно із Законом України “Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів” ,під рішенням іноземних судів розуміється рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набули чинності й підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України.
Визнання рішення іноземного суду — це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України, а його виконання — це застосування засобів примусового виконання, аналогічних до виконання рішень державних українських судів.
Закон закріплює дві альтернативні умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню:
1) наявність міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому необхідно виходити із загальних правил про те, що міжнародні договори про правову допомогу поширюються лише на суб’єктів держав-учасниць, а якщо між учасниками багатосторонніх договорів існують ще і двосторонні або спеціальні угоди з питань правової допомоги, то повинні застосовуватися відповідні норми тих договорів і угод, які набули чинності пізніше. Згідно зі ст. 13 Закону України “Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів”, якщо міжнародними договорами України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим законом, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України;
2) дія принципу взаємності. Згідно зі ст. 11 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суд або інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, коли застосування права іноземної держави на принципах взаємності передбачено законом України або міжнародним договором України. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведене інше.
Необхідно звернути увагу на конкретизацію співвідношення між визнанням і виконанням. Виконавча служба має можливість виконувати лише ті рішення, які були визнані в Україні, і тут може виникнути досить великий проміжок часу між набранням рішенням чинності, його подальшим визнанням в Україні та приведенням таких рішень до виконання. Саме тому необхідно розглядати потенційне поновлення строків на примусове виконання.
п.12 Постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12, пред’явлення для примусового виконання рішення іноземного суду чи арбітражу після закінчення трирічного строку з дня набрання рішеннями чинності є підставою для відмови у дозволі на виконання незалежно від того, чи такі наслідки прямо передбачені міжнародним договором, чи він містить загальне посилання на те, що порядок виконання рішень регулюється законодавством договірної сторони, на території якої повинно бути здійснено виконання.