Все життя Левицький шукав жінку, схожу на матір, але так і не знайшов, проживши неодруженим. В автобіографії письменник подав дуже цінний фактаж, який вказує, що головною подією в його дитинстві, яка наклала відбиток на все життя письменника, стала смерть матері. Вона двічі народжувала двійнят, що дуже підірвало її здоров’я. Згідно з психоаналітичним портретом Левицького (1927 рік, Валер’ян Підмогильний – фройдівський психоаналіз), він вважав батька причиною материної смерті, тому не любив його й боявся. От і псевдонім собі вигадав — Нечуй, щоб отець Семен не чув про сина-письменника. Йдучи за теорією Едипового комплексу і роздумами В. Підмогильного можна побачити, що мати для Левицького стала «надцінною субстанцією, об'єктом поклоніння». Можливо, саме це стало причиною створення галереї жіночих образів в творчості письменника і його суто «бабського» характеру.
