Please enable JavaScript.
Coggle requires JavaScript to display documents.
Постмодерністичний роман ((У царстві постмодернізму домінують іронічна…
Постмодерністичний роман
У постмодернізмі своєрідні «етюди на тему» нашаровуються, сюжети
змішуються, новий сучасний контекст реконструюється через руйнуван-
ня попереднього.
Інтертекстуальність — це явище співвідношення літературних творів за допомогою таких засобів, як цитата, центон, ремінісценція, алюзія, пародія, плагіат, стилізація, пастиш, переспів тощо.
Практично у кожному романі ХХ
століття присутня система відсилок текстів один до одного. Алюзії часто
встановлюють тональність твору, відбивають естетичні пріоритети автора і
слугують створенню специфічної алюзивної іронії. Традиційними є міфо-
логічні, біблійні, історичні, літературні алюзії.
Ремінісценція виступає дзеркалом культурного тла, відтворен-
ням художньої атмосфери часу; нерідко включається в літературну полеміку
та має зв’язок із пародіюванням створеного раніше. Численні запозичення,
обігравання світів попередніх культур пов’язане також із тим, що до худож-
нього тексту почали ставитись як до першої реальності: культура, яка на-
копичується століттями, стала справжнішою за саме життя, вигадані герої
281
та сюжети – реальнішими за живих людей
У царстві постмодернізму домінують іронічна двозначність і двозначна
іронічність. Іронічне ставлення письменника до дійсності може реалізува-
тися крізь літературне пародіювання, яке є доволі частим явищем у прозі
ХХ століття. Пародіювання як окремий випадок переосмислення передба-
чає як звернення до минулого (вибір витворів мистецтва для пародій), так і
маніпулювання змістом цього витвору з метою створення комічного ефекту.
Причому якість пародії визначається ступенем достовірності відтворення
формальних ознак оригіналу. В постмодернізмі колаж, цитування, пародію-
вання минулих культур не є еклектичним, підспудно завжди присутня ідея
метафізичного, духовного, яка надає значення абсурдної сутності життя. По-
стмодернізм, розбиваючи цілісність творів, яку він вважає хибною і небез-
печною, на фрагменти, створює нову цілісність на принципово іншій плю-
ралістичній основі. Тому постмодерністські автори – високоосвічені люди,
часто професійні літературознавці, здатні говорити мовами різних культур
(У.Еко, Дж.Барт, Д.Лодж, М.Кундера, М.Павич).
Наприклад, П.Зюскінд у романі «Парфумер» іронічно обігрує романтич-
ний код і стилізує Т.А.Гофмана, Новаліса, А.Шаміссо. Одночасно в тексті
присутні стилістичні моделі В.Гюґо, Е.Золя, Т.Манна, Г.Грасса.
Можна виділити типологію поширеніших об’єктів пародіювання: певні мо-
делі поведінки різних соціально-психологічних груп, засоби масової інфор-
мації, схоластичні міркування псевдонаукового характеру, релігійні пропо-
віді й служби, окультні дії, факти мовної моди, політична фразеологія.